Історія Візантійської імперії. Від заснування Константинополя до краху держави

Велич Візантії полягала в "потрійному злитті" - римського тіла, грецького розуму і містичного східного духу (Р. Байрон). Візантійці були найвищою мірою релігійним суспільством, у якому практично не було неписьменності і в якому багато імператорів славилися вченістю; суспільством, що зберегло більшу частину спадщини грецької та римської Античності в ті темні віки, коли світло вчення на Заході майже згасло; і, нарешті, суспільством, яке створило такий феномен, як візантійське мистецтво. Відомий британський історик Джон Джуліус Норвіч представляє найдокладніший огляд історії Візантійської імперії, починаючи з її перших днів аж до трагічної загибелі. "Візантійська імперія проіснувала 1123 роки і 18 днів - від заснування Костянтином Великим у понеділок, 11 травня 330 року і до завоювання османським султаном Мехмедом II у вівторок, 29 травня 1453 року. Перша частина книги описує історію імперії від її заснування до утворення західної суперниці - Священної Римської імперії, включно з коронацією Карла Великого в Римі на Різдво 800 року. У другій частині розповідається про успіхи Візантії впродовж правління сліпучої Македонської династії аж до апогею її могутності під владою Василя II Болгаробійця, проте закінчується ця частина на поганій прикметі - першій із трьох великих поразок у візантійській історії, яких імперія зазнала від турків-сельджуків у битві при Манцикерті 1071 року. Третя, і остання, частина описує те, якою доленосною виявилася ця поразка. Історія останніх двох століть існування Візантії, що опинилася в тіні на тлі розквіту династії Османської імперії в Малій Азії, сповнена песимізму, і лише останній розділ, за всього його трагізму, знову підіймає дух - як неминуче повинні закінчуватися всі розповіді про героїзм". (Джон Джуліус Норвіч)