Про що ми мовчимо з моєю матір'ю. 16 дуже особистих історій, які знайомі багатьом

Промовляння всього, що ми не могли сказати так довго, — один із способів зцілити наші стосунки з іншими і, найголовніше, із самими собою. На сторінках книги шістнадцять талановитих письменників діляться переживаннями та думками, які вони так і не наважилися обговорити зі своїми матерями, і яке значення це мало для них у результаті. Автор книги, Мішель Філгейт, ще студенткою почала писати твір про свого вітчима. Їй знадобилося понад десять років, щоб зрозуміти, що насправді їй хотілося розповісти і пояснити: як його поведінка вплинула на її стосунки з матір'ю. Відразу після публікації есе стало вірусним, їм поділилися в соціальних мережах Енн Ламотт, Ребекка Солніт та багато інших. Саме це наштовхнуло автора на ідею збірки щирих есеїв про стосунки з матерями. Хоча деякі автори цієї книги не спілкуються зі своїми матерями, інші, навпаки, дуже близькі. Леслі Джеймісон пише про спробу з'ясувати, ким була її, начебто, ідеальна мати, перш ніж стати мамою. У веселому оповіданні Кеті Ханауер нарешті отримує шанс поговорити зі своєю матір'ю, яку постійно перериває її владний (але милий) батько. Андре Асіман пише про те, як змінюється погляд на світ, якщо мама глуха. А Джуліанна Багготт розповідає про маму, яка ділиться з нею абсолютно всім. Філгейт пише: «Мама це наш перший будинок, і тому ми завжди намагаємося повернутися». Тема, яка надто довго була оточена мовчанням, нарешті набула голосів.