Розум у тумані війни. Наука і технології на полях битв

Військова техніка нерідко красива, приваблива й оригінальна. Підводні човни, винищувачі, ракети і навіть танки можуть заворожувати своєю міццю, яка часом прозирає на плакатах часів Другої світової з хмарами бомбардувальників у небі або на фотографіях жахливих ядерних випробувань періоду холодної війни із зігнутими, як тростинки, пальмами на передньому плані. У сучасній рекламі дронів і реактивних винищувачів блискучі вигини металу народжують мало не сексуальні почуття, змушуючи повірити в серйозність поняття технопорно. Багато втілень військових технологій мають справді приголомшливий вигляд і приваблюють нас своєю продуманістю, обводами, вражаючими можливостями. Їх цікаво розглядати, вони приковують погляд і навіть захоплюють. У якийсь момент я сама трохи збожеволіла на танках - почала навідуватися до Артилерійсько-технічного музею, коли він ще перебував на Абердинському полігоні в штаті Меріленд, і возила туди своїх студентів на екскурсії, які проводив незабутній доктор Вільям Етуотер (він уже на пенсії, але, як і раніше, активно виступає з лекціями і займається науковою роботою). Етуотер дуже багато знав про зброю. Він показував нам старі танки з усього світу - російські, британські, японські - і розповідав про їхні особливості та слабкі місця, про те, як вони змінювалися з часом. Я дізналася, що першими російськими танками керували жінки[1], бо чоловікам у них було занадто тісно, і захотіла теж спробувати. Мої студенти дарували мені іграшкові танки, призначені, напевно, для хлопчиків і вже точно не для дорослої жінки-науковця з феміністськими і пацифістськими поглядами (рис. 1). Але в танках - громіздких, незграбних і, чесно кажучи, зовсім небезпечних - дійсно є щось привабливе. Здається, у танку можна рухатися по життю без ризику. Як і інші військові технології, вони начебто обіцяють надійність, міць і захист у небезпечному світі...