Спін

Одного вечора троє молодих людей вийшли на галявину Казенного будинку, щоб помилуватися зірками. І побачили, як зірок не стало. Минули роки. Зірки так і не повернулися на небосхил, один з юнаків вивчився на лікаря, дівчина пішла в релігію, а другий юнак став богом. «Спін» - це роман про передсмертний ривок людства в космос, про недосконалість деміурга, про пошуки рятувального круга в бурхливому океані глобальної катастрофи. Але насамперед це роман про кохання. Це текст, створений оповідачем у медикаментозному маренні. Це підступна, оманливо прозора, але тісна павутина слів. Це тверда наукова фантастика, де народжений автором світ не викликає жодних питань. Це оповідь про те, як люди проживають рік за роком, щодня дивлячись в очі неминучої смерті. Це роман-поема і романкакофонія, де біг-бенд Дюка Еллінгтона гуркоче «Гарлемським повітропроводом», Майлз Девіс пронизливо виводить «Сім кроків на небеса», а Аструд Жілберту з хрипотою співає «Обличчя, яке люблю».